Віктоза® – Інструкція до застосування

Віктоза

Статтю, що містить загальну інформацію про препарат Віктоза можна переглянути за посиланням https://propharm-ua.org/victoza-pro-preparat/

Опис активних компонентів препарату Віктоза^® (Victoza^®)

Наведена наукова інформація є узагальнюючою і не може бути використана для ухвалення рішення щодо можливості застосування конкретного лікарського препарату.

• Форма випуску, упаковка та склад
• Клініко-фармакологічні. група
• Фармако-терапевтична група
• Фармакологічна дія
• Фармакокінетика
• Показання до препарату
• Режим дозування
• Побічна дія
• Протипоказання до застосування
• Особливі вказівки
• Лікарська взаємодія

Лікарська форма

Віктоза^®

Розчин для підшкірного введення 6 мг/1 мл: картридж у шприц-ручці 3 мл 1, 2 або 3 шт.

Форма випуску, упаковка та склад препарату Віктоза^®

Розчин для підшкірного введення безбарвний чи майже безбарвний, прозорий.

	1 мл	1 шприц-ручка*
ліраглутид	6 мг	18 мг

Допоміжні речовини: натрію гідрофосфату дигідрат, пропіленгліколь, фенол, натрію гідроксид/хлористоводнева кислота (для корекції pH), вода для ін’єкцій.

3 мл* – картриджі скляні (1) – одноразові шприц-ручки пластикові для багаторазових ін’єкцій (1) – пачки картонні.
3 мл* – скляні картриджі (1) – шприц-ручки одноразові пластикові для багаторазових ін’єкцій (2) – пачки картонні.
3 мл* – картриджі скляні (1) – шприц-ручки одноразові для багаторазових ін’єкцій (3) – пачки картонні.

кожна попередньо заповнена шприц-ручка (3 мл) містить 30 доз по 0.6 мг, 15 доз по 1.2 мг або 10 доз по 1.8 мг ліраглутиду.

Клініко-фармакологічна група: Гіпоглікемічний препарат. Агоніст рецепторів глюкагоноподібного пептиду

Фармако-терапевтична група: Гіпоглікемічний засіб – аналог глюкагоноподібного пептиду-1 (ГПП-1)

Фармакологічна дія

Гіпоглікемічний засіб. Ліраглутид є ацильованим аналогом людського ГПП-1, виробленим методом біотехнології рекомбінантної ДНК з використанням штаму Saccharomyces cerevisiae, що має 97% гомологічності з людським ГПП-1, який зв’язується та активує рецептор ГПП-1 (ГПП-1 P) у людини.

Тривалий період напіввиведення препарату з плазми забезпечується трьома механізмами: самоасоціацією, внаслідок якої відбувається уповільнене всмоктування препарату, зв’язуванням з альбуміном та вищим рівнем ферментативної стабільності по відношенню до дипептидилпептидази-4 (ДПП-4) та ферменту нейтральної ендопептиду.

ГПП-1 є фізіологічним регулятором апетиту та споживання калорій, а рецептори ГПП-1 P розташовані у кількох областях головного мозку, що беруть участь у процесах регуляції апетиту.

У дослідженнях на тваринах периферичне введення ліраглутиду призводило до захоплення препарату в специфічних областях головного мозку, включаючи гіпоталамус, де ліраглутид за допомогою специфічної активації рецепторів ГПП-1 P посилював сигнали насичення та послаблював сигнали голоду, тим самим призводячи до зменшення маси тіла.

Рецептори ГПП-1 P представлені також у специфічних областях серця, судин, імунної системи та нирок. Дослідження на тваринах показали, що ліраглутид попереджав подальший розвиток аортальних бляшок і знижував у них запалення. Крім того, ліраглутид справляв сприятливий ефект на ліпіди у плазмі. При цьому ліраглутид не зменшував розміру вже існуючих бляшок.

Ліраглутид стимулює секрецію інсуліну та зменшує невиправдано високу секрецію глюкагону глюкозозалежним чином, а також покращує функцію бета-клітин підшлункової залози, що призводить до зниження концентрації глюкози натще і після їди. Механізм зниження концентрації глюкози включає невелику затримку спорожнення шлунка.

Ліраглутид зменшує масу тіла у людини переважно шляхом зменшення маси жирової тканини. Зменшення маси тіла відбувається з допомогою зменшення споживання їжі. Ліраглутид не збільшує 24-годинну витрату енергії. Ліраглутид регулює апетит за допомогою посилення почуття наповнення шлунка та насичення, одночасно послаблюючи почуття голоду та зменшуючи передбачуване споживання їжі.

У довгострокових клінічних дослідженнях за участю пацієнтів із надмірною масою тіла та ожирінням застосування ліраглутиду у поєднанні з низькокалорійною дієтою та посиленою фізичною активністю призводило до значного зниження маси тіла.

Фармакокінетика

Всмоктування ліраглутиду після підшкірного введення відбувається повільно, Т_макс у плазмі – 8-12 год. З_макс ліраглутиду в плазмі після підшкірної ін’єкції в одноразовій дозі 600 мкг становить 9.4 нмоль/л. При введенні ліраглутиду в дозі 1.8 мг середній показник C_ss у плазмі досягає приблизно 34 нмоль/л. Експозиція ліраглутиду підвищується пропорційно до введення. Після введення ліраглутиду в одноразовій дозі, внутрішньопопуляційний коефіцієнт варіації AUC становить 11%. Абсолютна біодоступність ліраглутиду після підшкірного введення становить приблизно 55%.

Ліраглутид значною мірою зв’язується з білками плазми (>98%).

Протягом 24 годин після введення здоровим добровольцям одноразової дози міченого радіоактивним ізотопом [³Н]-ліраглутиду головним компонентом плазми залишався незмінений ліраглутид. Було виявлено два метаболіти у плазмі (≤ 9% та ≤ 5% від рівня загальної радіоактивності у плазмі крові).

Ліраглутид метаболізується ендогенно без участі будь-якого специфічного органу як основний шлях виведення. Після введення дози [³Н]-ліраглутіда, незмінений ліраглутид не визначався у сечі чи калі. Лише незначна частина введеної радіоактивності у вигляді пов’язаних з ліраглутидом метаболітів (6% та 5% відповідно) виводилася нирками або через кишечник. Радіоактивні речовини нирками або через кишечник виводяться, в основному, протягом перших 6-8 днів після введення дози препарату, і є три метаболіти. Середній кліренс з організму після підшкірного введення ліраглутиду в одноразовій дозі становить приблизно 1.2 л/год з елімінаційним T_1/2 приблизно 13 год.

Показання до активних речовин препарату Віктоза^®

Цукровий діабет 2 типу – для досягнення адекватного глікемічного контролю на додаток до дієтотерапії та фізичних вправ як: монотерапії – у дорослих, підлітків та дітей віком від 10 років і старше; комбінованої терапії з одним або декількома пероральними гіпоглікемічними препаратами (метформіном, похідним сульфонілсечовини, інгібітором натрійзалежного переносника глюкози 2 типу [іНГЛТ-2] або препаратом з групи тіазолідиндіонів) – у дорослих пацієнтів (18 років і старших пацієнтів); терапії; комбінованої терапії з метформіном – у підлітків та дітей віком від 10 років та старших, які не досягли адекватного глікемічного контролю при проведенні терапії метформіном; комбінованої терапії з інсуліном – у дорослих пацієнтів, підлітків та дітей віком від 10 років і старше, які не досягли адекватного глікемічного контролю при проведенні терапії ліраглутидом та метформіном.

Для зниження ризику розвитку серйозних серцево-судинних подій у пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу та діагностованим серцево-судинним захворюванням як доповнення до стандартного лікування серцево-судинних захворювань (на підставі аналізу часу настання першої серйозної серцево-судинної події, яка включає смерть через серцево-судинну хворобу інсульт без смертельного результату).

З метою корекції маси тіла у дорослих пацієнтів з ІМТ > 30 кг/м² (ожиріння) або >21 кг/м² до < 30 кг/м² (надмірна маса тіла) за наявності хоча б одного пов’язаного з надмірною масою тіла супутнього захворювання, такого як предіабет, цукровий діабет 2 типу, артеріальна гіпертензія, дисліпідемія або синдром обструктивного апное уві сні.

З метою корекції маси тіла (як доповнення до здорового харчування та посиленого фізичного навантаження) у підлітків віком від 12 років і старше з масою тіла > 60 кг та ожирінням (ІМТ, що відповідає >30 кг/м² для дорослих згідно з міжнародними пороговими значеннями).

Режим дозування

Спосіб застосування та режим дозування конкретного препарату залежить від його форми випуску та інших факторів. Оптимальний режим дозування визначає лікар. Слід суворо дотримуватися відповідності лікарської форми конкретного препарату, що використовується, показанням до застосування та режиму дозування.

Вводять п/к 1 раз/сут в область живота, стегно чи плече.

Не вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово.

Початкова доза – 0.6 мг на добу. Подальше збільшення дози проводиться відповідно до схеми лікування, що використовується, в залежності від показань і застосовуваної лікарської форми.

Застосування у добовій дозі більше 3 мг не рекомендується.

Побічна дія

З боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції.

З боку обміну речовин та харчування: часто – гіпоглікемія; нечасто – дегідратація.

Порушення психіки: часто – безсоння.

З боку нервової системи: часто – запаморочення, дисгевзія.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – тахікардія.

З боку травної системи: дуже часто – нудота, блювання, діарея, запор; часто – сухість у роті, диспепсія, гастрит, гастроезофагеальний рефлюкс, біль у верхніх відділах живота, метеоризм, відрижка, здуття живота; нечасто – панкреатит, затримка випорожнення шлунка.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – холелітіаз; нечасто – холецистит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – кропив’янка.

З боку сечовидільної системи: рідко – гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок.

Загальні реакції: часто – реакції у місці введення, астенія, стомлюваність; нечасто – нездужання.

Вплив на результати лабораторних досліджень: часто – підвищення активності ліпази, підвищення активності амілази.

Протипоказання до застосування

Підвищена чутливість до ліраглутиду; цукровий діабет 1 типу; діабетичний кетоацидоз; медулярний рак щитовидної залози в анамнезі (в т.ч. у сімейному); множинна ендокринна неоплазія 2 типу; ниркова недостатність тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв); печінкова недостатність тяжкого ступеня; хронічна серцева недостатність ІV ФК (за класифікацією NYHA); тяжка депресія, суїцидальні думки або поведінка (в т.ч. в анамнезі); запальні захворювання кишок; діабетичний гастропарез; вагітність; період грудного вигодовування; дитячий вік до 10 років; дитячий вік до 12 років (залежно від показань та використовуваного препарату); підлітки віком від 12 до 18 років з масою тіла ≤60 кг; у пацієнтів віком ≥75 років; одночасне застосування інших препаратів для корекції маси тіла; застосування у комбінації з іншими агоністами рецепторів ГПП-1; вторинне ожиріння на фоні ендокринологічних захворювань або розладів харчової поведінки, або на фоні застосування лікарських засобів, які можуть призвести до збільшення маси тіла.

З обережністю

У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості, захворюваннями щитовидної залози та наявністю гострого панкреатиту в анамнезі.

Застосування при вагітності та годуванні груддю

Протипоказане застосування при вагітності та в період грудного вигодовування.

Застосування при порушеннях функції печінки

Протипоказане застосування при печінковій недостатності тяжкого ступеня.

Застосування при порушеннях функції нирок

Протипоказане застосування при нирковій недостатності тяжкого ступеня (КК менше 30 мл/хв).

Застосування у дітей

дитячий вік до 10 років; дитячий вік до 12 років (залежно від показань та використовуваного препарату); підлітки віком від 12 до 18 років із масою тіла ≤60 кг.

Застосування у пацієнтів похилого віку

Протипоказане застосування у пацієнтів віком ≥75 років.

Особливі вказівки

У пацієнтів з цукровим діабетом не можна застосовувати ліраглутид як заміну інсуліну.

Діабетичний кетоацидоз відмічався у пацієнтів, які отримували терапію інсуліном після швидкого припинення або зниження дози інсуліну.

Застосування рецепторів агоністів ГПП-1 асоціювалося з розвитком гострого панкреатиту. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми гострого панкреатиту. У разі підозри на розвиток панкреатиту застосування ліраглутиду слід припинити; у разі підтвердження гострого панкреатиту терапію ліраглутидом відновлювати не слід.

Холелітіаз та холецистит можуть призвести до госпіталізації та холецистектомії. Пацієнти повинні бути поінформовані про характерні симптоми холелітіазу та холециститу.

Необхідно поінформувати пацієнта про ризик медулярного раку щитовидної залози та про симптоми пухлини щитовидної залози (ущільнення в ділянці шиї, дисфагія, задишка, непрохідна захриплість голосу).

У період лікування слід проводити контроль ЧСС з інтервалами, що відповідають звичайній клінічній практиці. Пацієнтів слід поінформувати про симптоми тахікардії (відчуття серцебиття або відчуття прискореного серцебиття у спокої). У пацієнтів із клінічно значущою постійною тахікардією у стані спокою слід припинити терапію ліраглутидом.

Пацієнти, які отримують ліраглутид, повинні бути поінформовані про потенційний ризик зневоднення, пов’язаного з побічними ефектами з боку шлунково-кишкового тракту, та про необхідність профілактики гіповолемії.

Ризик розвитку гіпоглікемії може бути вищим у пацієнтів з ЦД2, які отримують у комбінації з похідними сульфонілсечовини. Цей ризик може бути зменшений шляхом зниження дози похідної сульфонілсечовини.

Пацієнтів необхідно контролювати щодо появи чи погіршення депресії, суїцидальних думок чи поведінки, та/або будь-яких несподіваних змін у настрої чи поведінці. У пацієнтів із суїцидальними думками або поведінкою застосування ліраглутиду слід припинити.

Вплив на здатність до керування транспортними засобами та механізмами

Ліраглутид не впливає або незначно впливає на здатність керувати транспортними засобами та механізмами. У зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії при застосуванні препарату, особливо при комбінованому застосуванні з препаратами сульфонілсечовини у пацієнтів з ЦД2, слід бути обережними при керуванні транспортними засобами та механізмами.

Лікарська взаємодія

In vitro ліраглутид показав дуже низьку здатність до лікарської фармакокінетичної взаємодії, зумовленої метаболізмом у системі цитохрому Р450, а також зв’язуванням із білками плазми.

Діарея, яка іноді виникає при прийомі ліраглутиду, може впливати на всмоктування пероральних лікарських засобів, що застосовуються одночасно.

На початку лікування ліраглутидом у пацієнтів, які отримують варфарин, рекомендується частіше проводити моніторинг MHO.